Хаяо Міядзакі (яп. 宮崎 駿, みやざき はやお; 5 січня 1941 року, Токіо) — японський режисер аніме фільмів, автор численних манґа. Випускник політико-економічного факультету університету Ґакуін. Співзасновник анімаційної студії Ґіблі, з квітня 2005 року — її директор. Власник Музею Ґіблі. Відомий також під псевдонімами Акіцу Сабуро (яп. 秋津 三朗) і Тереко му (яп. 照樹 務).
Короткі відомості[]
Хаяо Міядзакі — один з найвідоміших у світі японських мультиплікаторів і анімаційних режисерів. Його часто називають азійським Уолтом Діснеєм, хоча сам аніматор не любить цього порівняння. В Японії Міядзакі прославився завдяки повнометражним мультиплікаційним шедеврам «Навсікая з Долини Вітрів» (1984), «Небесний замок Лапута» (1986), «Мій сусід Тоторо» (1988). На Заході він став відомим після випуску у 1997 році його аніме «Принцеса Мононоке». У 2003 році твір Міядзакі «Віднесені привидами» отримав премію Оскар за найкращий анімаційний фільм року. Останньою повнометражною роботою режисера був «Ходячий замок Хаула» (2004).
Більшість аніме Міядзакі піднімають загальні теми, такі як ставлення людини до природи і технологічного прогресу, або підтримування мирного співіснування людей. Головними героями його робіт часто виступають дівчата і жінки.
Міядзакі — прибічник пацифізму, скромності і простої краси. Режисер добре розбирається у географії, історії, етнології, вексилології. Зокрема, серед прапорів країн йому подобається прапор України за поєднання гармонійних кольорів, відсутність агресії і помпезності, що притаманна стягам інших держав.
Міядзакі дружить з Ю.Б. Норштейном, якого вважає одним з найвидатніших художників-аніматорів.
Міядзакі захоплюється авіацією, в усіх його аніме бодай щось літає. Більшість його героїнь однакові на обличчя.
Біографія[]
Народився в місті Акебоно-те, розташованому в одному з 23 спеціальних районів префектури Токіо, — Бунке-ку. Другий з чотирьох братів.
Батько, Міядзакі Кацудзі, під час війни був директором Міядзакі Ейрплейн, фабрики по виготовленню деталей до літаків A6m Zero. Власником фабрики був батьків брат.
Мати страждала на спинний туберкульоз. У період з 1947 по 1955 вона часто лежала в різних лікарнях, через що сім'ї доводилося багато переїздити.
Будучи в останньому класі старшої школи Тойотама, Хаяо побачив у кіно анімаційний фільм «Хякудзяден» («Легенда про білу змію»). За його власними словами, саме з цієї миті він твердо вирішив стати аніматором.
У 1963 закінчив престижний Університет Ґакушюін, факультет політики і економіки. В університеті відвідував клуб з вивчення дитячої літератури. У цьому клубі вивчалися, в основному, західні дитячі книги.
У квітні 1963 отримав роботу фазувальника в Тоей Анімейшн. До 1964 року став головою профспілки. У жовтні 1965 одружився з колегою Ота Акемі.
Двоє синів: Ґоро і Кенске. Перший, проти волі батька,[2] зняв анімаційний фільм «Оповіді Земномор'я»; другий — різьбяр по дереву, одна з його робіт використана в «Якщо прислухатись».
Фільмографія[]
- Режисер і автор сценарію
- Люпен III: Частина 1 Епізоди 7, 8, 10, 11, 13-23, 1971 (разом із Такахата Ісао), аніме серіал
- Yuki's Sun Pilot Film 1972 пілотний фільм для аніме серіалу
- Хлопчик майбутнього Конан, 1978 аніме серіал
- Замок Каліостро (Люпін III), 1979 повнометражний фільм
- Люпен III: Частина 2, Епізоди 145 & 155, 1980 (під псевдонімом Теруко Му), аніме серіал
- Sherlock Hound, 1982 аніме серіал
- Навсікая з Долини Вітрів, 1984 повнометражний фільм
- Небесний замок Лапута, 1986 повнометражний фільм
- Мій сусід Тоторо, 1988 повнометражний фільм
- Експрес-пошта Кікі, 1989 повнометражний фільм
- Порко Россо, 1992 повнометражний фільм
- On Your Mark, 1995 музичне відео для Chage and Aska
- Принцеса Мононоке, 1997 повнометражний фільм
- Віднесені привидами, 2001 повнометражний фільм (лауреат премії Оскар за найкращий анімаційний фільм 2003 року)
- Полювання на китів, 2001 короткометражний фільм для Музею Ґіблі
- Прогулянка Коро, 2001 короткометражний фільм для Музею Ґіблі
- Мей і автобус-кошеня, 2002 короткометражний фільм для Музею Ґіблі
- Літаючі машини уявного неба, 2002 короткометражний фільм для Музею Ґіблі
- Розповідь про Орніфоптер: Лети! Хідейорі Тенґу Ґо!, 2002 короткометражний фільм для Музею Ґіблі
- Ходячий замок Хаула, 2004 повнометражний фільм (номінант премії Оскар, 2005)
- Водяний павук Монмон, 2006 короткометражний фільм для Музею Ґіблі
- В пошуках будинку, 2006 короткометражний фільм для Музею Гіблі
- День, коли я зібрав врожай зірок, 2006 короткометражний фільм для Музею Ґіблі
- Рибка Поньо на кручі, 2008 повнометражний фільм
- Позичайка Аріетті, 2010 повнометражний фільм (автор сценарію)
- Зі схилів Кокуріко, 2011 повнометражний фільм (автор сценарію)
- Вітер дужчає, 2013 повнометражний фільм(за словами Хаяо Міядзакі це його остання робота, якщо він не змінить свої погляди )
Нагороди[]
Премія Майніті: 1980, 1985, 1987, 1989, 1990, 1993, 1998, 2002, 2005 роки
Лауреат премії Оскар: 2003, 2014 роки
Лауреат премії Берлінського кінофестивалю: 2002 рік
Лауреат фестивалю Fantafestival: 1985 рік
Лауреат премії Kinema Junpo Award: 1985, 1989, 1990, 1998, 2002 роки
Лауреат премії "Блакитна стрічка": 1989, 1998, 2002 роки
Лауреат премії Hochi Film Award: 1997 рік
Лауреат премії Nikkan Sports Film Award: 1997, 2002 роки
Лауреат фестивалю Japan Media Arts Festival: 1997 рік
Лауреат Гонконгської кінопремії: 2002 рік
Лауреат Кембриджського фестивалю: 2002, 2003 роки
Лауреат Дурбанського Міжнародного кінофестивалю: 2002 рік
Лауреат Міжнародного кінофестивалю у Сан-Франциско: 2002 рік
Лауреат Премії Неб'юла: 2007 рік
Лауреат Венеційського кінофестивалю: 2008 рік
Лауреат премії Japan Academy Prize: 1998, 2002, 2009 роки
Лауреат премії Tokyo Anime Awards: 2002, 2005, 2009 роки
Лауреат премії Супутник: 2003, 2013 роки
Цікаві факти[]
- 8883 Міядзакіхаяо — астероїд, названий на честь аніматора.